Проблемні питання українсько-румунської взаємодії у гуманітарній сфері: погляд з України

29.06.2010

Татьяна Стародуб (на переднем плане) после доклада полемизирует с румынскими участниками конференции, фото А.Клименко (Я)

Тетяна СТАРОДУБ, державний експерт відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України. От редакции "Я": Как мы сообщали, 25 июня в Одессе прошла Международная конференция «Треугольник Украина — Румыния — Молдова: формирование всеобъемлющей украинской стратегии относительно региона», организованная Одесским филиалом Национального института стратегических исследований совместно с Региональным представительством Фонда им. Фридриха Эберта в Украине. Сегодня мы начинаем публикацию наиболее интересных материалов конференции.

Румунія продовжує реалізовувати політику поширення культурних цінностей Румунії на території України, що полягає у підтримці румунської мови, культурних прав румун, введенні процедур, пов'язаних зі спрощеним наданням громадян- ства, тобто подвійного громадянства, що в нашій країні заборонено.

За офіційними даними в Румунії проживає 67 тис. (0,3 %) українців (за даними Союзу українців Румунії — близько 250 тис. осіб), а румунів в Україні — 134,8 тис. осіб.

Останнім часом, Румунія провадить цілеспрямовану зовнішню політику, головним інструментом якої є гуманітарний фактор, що, за оцінками неурядової організації «Права людини без кордонів», використовується для втручання у внутрішні справи сусідніх країн.

Спираючись на концепцію ЄС зі створення єврорегіонів, яка передбачає посилення прикордонного співробітництва і спрощення процедури перетину кордонів між країнами, що межують,

румунська влада використовує її фактично для культивування сепаратистських настроїв серед румунської меншини, котра проживає на території України.

Використання Румунією історичних питань у відносинах з Україною, зокрема щодо національно-територіальної приналежності Північної Буковини, Герци, Хотинського, Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Бессарабії, не лише заважає нормалізації міждержавних відносин, але й поглиблює непорозуміння.

Надаючи румунські паспорти етнічним румунам України, Бухарест намагається інтегрувати ці території (культурно, економічно та політично). Другий паспорт отримали (за неофіційними, але підтвердженими даними компетентних служб) майже 50 тис. громадян України.

За деякими даними, поширеними в українських ЗМІ, у 2009 році румунське громадянство отримали близько 100 громадян України. Загалом за період з 1991 по 2009 роки таких осіб було близько 4 тисяч. На перший погляд, ці цифри навряд чи можна назвати вражаючими. Проте, як стверджують експерти, розбіжність між офіційними та неофіційними даними може бути досить значною, і насправді українців, котрі, крім українського паспорта, мають ще й румунський, може бути у кілька десятків разів більше.

Адже до офіційних даних Бухарест не вносить відомості про тих людей, які поновили румунське громадянство. А право на це, згідно з останніми змінами в румунському законодавстві, мають люди, які втратили громадянство з незалежних від них причин, а також їхні нащадки до третього коліна.

Отримати румунський паспорт українцю, який знайде румунських предків у третьому коліні, стало значно простіше. Для цього майбутньому румунському громадянинові варто лише написати заяву і чекати на паспорт, навіть не приїжджаючи до Румунії. Якщо в місцях компактного проживання румунської нацменшини 80 відсотків населення матиме румунські паспорти, то вони зможуть вимагати приєднання до Румунії українських територій, на яких проживають. А в такому випадку під загрозою опиниться територіальна цілісність України.

Реакція ЄС, ОБСЄ та Ради Європи на румунську практику надання подвійного громадянства:

з позиції Брюсселю, румунський паспорт дає право його власнику на вільне пересування територією країн Шенгенської зони, що призводить до збільшення неконтрольованих міграційних потоків і являє загрозу безпосередньо ЄС;

зміни до Закону про громадянство Румунії порушують рекомендації Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин К. Воллебека, зокрема у частині, де втручання у справи сусідніх держав трактуються як неправомірні;

ОБСЄ засуджує практику масового надання країною походження громадянства представникам нацменшин;

РЄ та ОБСЄ негативно ставляться до реалізації Румунією заходів, спрямованих на захист прав етнічних румун, зокрема, до формування прорумунської громадської думки та поширення сепаратистських настроїв за активної участі консульських установ у тих регіонах України, де компактно проживає румуномовне населення.

Серйозної уваги і захисту потребують українці, які проживають у Румунії. Українська ідентичність завжди жорстко переслідувалась у Румунії, і не лише за часів Чаушеску, а й в наші дні. Так, румунський українець може втратити роботу лише через те, що дозволить собі привселюдно розмовляти українською мовою.

Згідно з останнім національним переписом населення Румунії, етнічних українців на її території проживає понад 60 тисяч (що також становить 0,3 відсотка від усього населення). У Румунії діє лише одна офіційно визнана і зареєстрована українська організація — Союз українців Румунії, яка не представлена в державних органах і не має розгалуженої системи територіальних представництв.

Водночас в Україні діє 19 румунських громадських організацій, більшість з яких співпрацюють з органами державної влади та громадськими організаціями Румунії.

Румунські українці не мають жодного дитячого садка, початкової чи середньої школи, де звучала б українська мова. У навчальних закладах українська якщо й викладається, то лише факультативно, а в Бухарестському університеті вона зарахована лише як предмет до програми кафедри слов'янських мов. Єдиний український ліцей, що функціонує у місті Сігету Мармацієй, повіт Марамуреш, нараховує 226 учнів і весь час перебуває під загрозою закриття, оскільки активісти української меншини, котрі пропонують батькам записувати своїх дітей до ліцею, зазнають утисків та переслідувань місцевих властей.

Водночас в Україні функціонує 92 державних загальноосвітніх заклади з румунською мовою викладання і 42 дошкільних. Вчителів для цих закладів готують в Ужгородському та Чернівецькому університетах.

У Румунії не існує жодного українськомовного періодичного видання, яке фінансувалося б урядом. Союз українців Румунії видає чотири періодичні видання, котрі виходять двічі на місяць і не розповсюджуються за передплатою.

У Румунії немає жодного українського художнього колективу, який фінансувався б з державного або місцевого бюджетів. Відсутні бібліотеки української книги та українські будинки культури. Немає видавництва, яке видавало б підручники і художню літературу українською мовою. Тому діти в українських класах навчаються за підручниками 60-х років (їхня невелика частина перевидавалася у 2000 році незначним накладом).

За інформацією організації «Права людини без кордонів» на румунському телебаченні відсутні повноцінні передачі українською мовою. Лише регіональні радіостанції чотирьох румунських міст транслюють щотижневі передачі українською мовою, тривалістю 15-20 хвилин.

На всю Румунію у вищих навчальних закладах лише близько 60 студентів вивчають українську мову, оскільки вона включена до навчальних програм як друга іноземна.

На пропозицію України була започаткована робота міжнародної комісії з моніторингу дотримання прав меншин у Румунії і в Україні, але після двох зустрічей комісії із залученням експертів від Ради Європи та ОБСЄ румунська сторона в односторонньому порядку припинила власну участь у цій діяльності.

У контексті розгляді цього питання, варто пригадати причини відкладення офіційного візиту в Україну президента Траяна Бесеску 2009 року.

З позиції МЗС України, румунська сторона відверто диктувала Києву програму президентського візиту, наполягаючи неодмінно внести до неї відвідини Північної Буковини, зокрема Герцаївського району, де проживає румунська меншина і який, на жаль, вважається найбіднішим районом Чернівецької області.

Такий спосіб формування програми президентських візитів далекий від загальноприйнятої цивілізованої дипломатичної практики. Проте, незважаючи на те, що українська сторона намагалася конструктивно працювати над візитом Бесеску, його все одно було перенесено.

Бухарест цілеспрямовано зірвав роботу комітетів (економічного, екологічного та культурного) —  робочих органів Українсько-румунської спільної президентської комісії, засідання якої мало відбутися у ході візиту Т. Бесеску до Києва. Пояснення цьому полягає, очевидно, в тому, що українська сторона винесла на розгляд комітетів цілу низку проблемних питань, вирішення яких, на погляд румунської сторони, є невигідним.

Ігнорування «незручних» для себе питань вже стало звичним способом ведення чи, точніше, неведення переговорів у румунської дипломатії. Бухарест постійно шукає приводи для того, щоб не відновлювати черговий етап спільного українсько-румунського моніторингу, за участю експертів ОБСЄ, стану забезпечення прав української та румунської національних менших.

Проблема висвітлення українсько-румунських відносин на сторінках періодичних видань (1).

Найбільш вагомими проблемами, яким українські та румунські ЗМІ приділяють увагу, є питання, пов'язані з визначенням наслідків рішення Міжнародного суду ООН щодо межової суперечки між Україною та Румунією від 3 лютого 2009 р., будівництвом каналу «Дунай-Чорне море», положенням національних меншин в обох країнах.

Контент інформаційних повідомлень в румунських ЗМІ свідчить про реалізацію Румунією заходів, спрямованих на формування негативної суспільної думки стосовно Української держави (постійна критика діяльності органів державної влади України).

На сьогодні найбільш масовими румуномовними періодичними виданнями України, котрі сприяють розповсюдженню уніоністичних поглядів, є: «Плай роминеск», «Аркашул», «Газета да Херца», «Гласул Буковіней».

У розрізі висвітлення неврегульованих історичних питань більшість публікацій у румунських ЗМІ починають обґрунтування територіальних претензій Румунії як з точки зору історії, так і з точки зору геополітичного розташування держави.

Зокрема, в низці статей в газеті «Ziua» повідомляється про те, що Румунія прагне у далекій перспективі

створити міжнародні умови для реалізації ідеї відновлення «Великої Румунії» в межах 1918 року за рахунок приєднання Бессарабії (Молдова), Хотинського повіту, Герцаївського краю та Північної Буковини (Україна);

стати транзитною державою для транспортування каспійської нафти, у зв'язку із чим претендує на роль сполучної ланки між Кавказьким регіоном і Європою;

зберегти за собою статус маршрутної ланки постачання нафти на Балкани й далі в Європу, у зв'язку із чим румунське керівництво намагається підтримувати добрі партнерські відносини з Молдовою для продовження вісі стратегічного партнерства, яке вже сформувалося між Баку, Тбілісі, Києвом і Кишиневом у межах ГУАМ.

В статтях підкреслюється підтримка Румунії на міжнародній арені провідними державами світу, зокрема: Франція, США, Німеччина, Ізраїль, Китай.

Таким чином, оцінюючи сучасний стан румунсько-українських міждержавних відносин за ієрархічною шкалою (добросусідські, партнерські, конкуруючі, конфронтуючі) на підставі проведеного аналізу українських та румунських ЗМІ, можна зазначити, що

вони є несталими, переважно партнерськими, котрімають реальні передумови наближення до конкурування у військово-політичній та економічній сферах, а в окремих випадках (залишаються передумови до поновлення спорів з територіальних, етнічних та інших причин) навіть до конфронтації.

З метою вирішення поточних проблем співпраці у гуманітарній сфері необхідно визначити пріоритетні напрямки взаємодії між Україною та Румунією на найближче майбутнє:

налагодження українсько-румунського діалогу щодо визначення правового статусу румунських культурологічних співтовариств на території України відповідно до норм міжнародного права та українського законодавства;

винесення проблем, пов'язаних з наданням подвійного громадянства Румунією, за рамки двосторонньої співпраці з можливістю апелювання до міжнародних структур з метою надання допомоги у врегулюванні цього питання.

-------------------------------------------

(1) Було проаналізовано статті в таких виданнях: (українських — «Політична думка», «Право України», «Зовнішні справи», «Сьогодні», «Дипломатичний світ», «Голос України», «Дзеркало тижня», «Влада і політика», «Урядовий кур'єр», та румунських: «Cronica Romania», «Strada Mihaileanu»,»Roania Update», «Arcasul», «Gardianul», «FLUX», «Ziua», «Evinementul».