Дмитро Видрін: «Один із претендентів — відносне зло, інший — катастрофічне»

Ніщо так не розбещує людину, як відчуття безкарності, абсолютної привілегійності та «VIPованості». Депутати всю країну поділили на просто територію та VIP-зону. В нас є просто аеропорт та VIP-зона аеропорту, є просто вокзал та VIP-зона вокзалу, навіть VIP-їдальні з׳явились. От ми з вами п׳ємо каву тут по дванадцять гривень за філіжанку, а в депутатській VIP-їдальні кава кращої якості коштує гривню двадцять. Ну не можна ділити так країну…

— Як ви охарактеризуєте сьогоднішню ситуацію — стосунки у владі, стосунки суспільства та влади?

— Мені здається, найадекватніше визначення — це взаємне розчарування як суспільства у владі, так і влади в суспільстві. Чому розчарувалося суспільство — зрозуміло. Народ любить усе яскраве, ефективне, результативне у владі, оскільки від цього залежить життя і влади, і суспільства. Коли ж народ спостерігає сірість та відсутність яскравих лідерських креативних якостей у політиків, коли політики, як сліпі коні, ходять по колу, і всі їхні обіцянки завершуються у кращому випадку нічим, а в гіршому — антирезультатами, безперечно, народ розчаровується.

Ну, і розчаровується частина політиків у суспільстві. Особливо ті, хто припускав, що народ більш інтенсивно, енергійно та мускулісто розчаровується, підтримує політиків, які пропонують переміни. Вони сподівалися, що суспільство енергійно висловить свій протест проти тих політиків, які не змогли зробити елементарних речей — утримати курс валюти, приборкати інфляцію, налагодити міжнародні контакти, зробити Україну якщо не сильним, то поважним геополітичним гравцем.

- У зв’язку з цим розчаруванням у владі чи зможе спрацювати феномен «нью фейс» — чи побачимо ми у великій політиці появу нових облич, наприклад, Тигіпко, Яценюка, Тягнибока?

— У тому-то й проблема, що немає нових облич. Найцікавіше, що відбулось в Україні, — це підміна реальних політиків масками. Наприклад, з’являється новий політик із, здавалося б, новими рисами, новою політичною зачіскою (або яскравою лисиною), новим політичним виразом обличчя, новим блиском очей… А коли до нього придивляєшся — виявляється, що це маска, під якою те саме старе обличчя, зі зморшками, із тьмяним поглядом, неяскравою політичною мімікою. Але найголовніше — з невиразною політичною пропозицією.

Я колись описав феномен українських політичних старих, молодих дідків. Багато з наших молодих політиків умудрились постаріти, не пройшовши фазу зрілості, — вони із юнаків стали дідусями, буркотливими, образливими, поношеними і нетворчими. Це суто український феномен. Отож я не бачу нових облич.

- Сьогодні суспільна думка схиляється до того, що на прийдешніх президентських виборах основна боротьба відбуватиметься між Тимошенко та Януковичем. Чи вірите ви в соцопитування, наскільки ситуація може змінитися, чи ми вже приречені на президентство когось із цих двох?

— Як я можу не вірити, якщо це соціологія. Я в минулому житті — співробітник Інституту соціології. Тому всіх соціологів — хто з них схилений до якихось соціологічних витівок, а хто бездоганно чесний, знаю. Реальні рейтинги свідчать про те, що зараз дійсно є два лідера, що йдуть з відривом від решти політмаси, — Янукович і Тимошенко.

Проте, знову ж таки, як людина, що трохи знає якісну соціологію, я бачу, що є величезна кількість людей, яка збирається голосувати як проти Януковича, так і проти Тимошенко. І поки не знаю, у чий бік колихнеться чаша терезів симпатій цих людей. Погляньте: рейтинг Януковича — 26—27 відсотків, рейтинг Тимошенко показує від 15 до 20 відсотків. У сукупності це значно менше п’ятдесяти. Проте решта, більш п’ятдесяти виборців, мабуть, теж будуть голосувати, принаймні збираються йти на вибори. І поки не зрозуміло, чию сторону вони приймуть.

Є гіпотеза, що восени народ почне виходити на вулиці у зв’язку з погіршенням економічної ситуації, непрацюючим урядом, невдоволенням політичної еліти. Якщо ця гіпотеза буде підтверджена, то ті люди, що зможуть акумулювати і верболізувати це спільне невдоволення та очолити вулицю, і стануть топ-політиками України. Це я називаю сценарієм «народу, що прокинувся».

Є другий сценарій — «напівсонного народу» — коли б’ються «пани», тобто розбираються між собою політичні еліти. І майбутнє країни — це не продукт волевиявлення людей, а наслідок внутрішньоелітного компромісу… Поки все крокує за другим сценарієм — достатньо сірому, журливому та одноманітному. Поки не відомо, за яким сценарієм проходитимуть президентські вибори. Якщо не буде вулиці, масових процесій та акцій, тоді, скоріш за все, на нас очікує в’яла виборча кампанія, де виграє хтось із лідерів соціологічних опитувань.

- Як ви вважаєте, хто з них «найменше зло»?

— У мене своя версія, проте я не хочу її озвучувати, оскільки в цій ситуації я чиновник, а чиновник за статусом не має права демонструвати свої політичні симпатії. Хоча я вважаю, що один із претендентів є певним злом для України, а інший — катастрофічним злом. Як говорив мій улюблений поет Вергілій, «на землю впали зло та лихо, дзеленькаючи косою».

- Ви допускаєте другу каденцію президента Ющенка, чи це зі сфери фантастики?

— Не виключаю нічого в українській політиці.

- За яких обставин це може здійснитись?

— Знаєте, якби ми могли передбачити обставини, то могли б цілком маніпулювати політиками. Чим цікаві обставини? Тим, що вони виникають завжди зненацька, у позаурочний час і за будь-якої погоди. Тому передбачувати обставини ми не можемо.

- З приводу проекту Конституції, який репрезентував президент, підписавши указ про його всенародне обговорення. Наскільки вірогідно, що Основний Закон буде змінено?

— Я вже неодноразово говорив і давав коментарі з приводу Конституції. Її можна коментувати юридично, політологічно і навіть психологічно. Мені ближче політологічна і психологічна трактовки.

У її новому варіанті я бачу три моменти, які мені до вподоби як політологу та психологічно близькі як громадянину. Перший — ліквідація замкнених списків, оскільки це головне політичне зло, що перетворило партії в замкнені акціонерні спільноти та полукримінальні угрупування. Тому, поки ми не відкриємо списки, поки виборці по іменах не знатимуть, хто прийде під тими чи знаменами, ми не створимо нормальні партії. От, наприклад, що було відомо про Лозинського? Хто-небудь знав, як і чим він живе, у які чоловічі ігри грає та на кого «полює»? Він ішов у списку фактично анонімно, і таких людей сотні, навіть тисячі, тому що по замкнених списках вони йшли не тільки у парламент, але й у ради місцевого рівня.

Друга вимога — депутатська недоторканість. Я гадаю, вже немає в Україні людини, яка не виступає за її скасування. Тому що депутатська недоторканість стала індульгенцією на безкарність, вона спричинила колосальний збиток не тільки суспільству, але й самим депутатам. Ніщо так не розбещує людину, як відчуття безкарності, абсолютної привілегійності та «VIPованості». Одного разу я зайшов з дитиною до аквапарку в Симеїзі, і, коли купував квиток, мене запитують: вам просто до аквапарку чи у VIP-зону. Депутати всю країну поділили на просто територію та VIP-зону. В нас є просто аеропорт та VIP-зона аеропорту, є просто вокзал та VIP-зона вокзалу, навіть VIP-їдальні з’явились. От ми з вами п’ємо каву тут по дванадцять гривень за філіжанку, а в депутатській VIP-їдальні кава кращої якості коштує гривню двадцять. Ну не можна ділити так країну…

І третя «фішка», якщо можна так сказати, — скорочення чисельності парламенту. Напевне, навіть немає сенсу про це говорити, тому що Україна відносно кількості населення має найбільший парламент у світі. Країна втратила сім мільйонів громадян, а парламент не тільки не зменшився, він розрісся. Тому що Верховна Рада — це не тільки депутати, а ще й помічники, кількість яких від скликання до скликання збільшується. Це аквапарк, що обслуговує депутатів, технічний персонал тощо.

Якщо взяти позитивну метафору — це як дріжджі, а негативну — як пухлина, що росте. А якщо використовувати глузливу метафору, то це як… коли жартівник кидає у туалет пакетик тих же дріжджів, і ми знаємо, що коїться в туалеті. У мене таке враження, що в парламентський туалет уже кинули дріжджі. І все, що мало виповзти, вже виповзло — у вигляді «мажорів» (дітей депутатів), помічників та помічниць, у вигляді депутатських привілеїв, депутатського свавілля… Все це вже заливає брутальним потоком наші вулиці.

- Як ви думаєте, чим це все скінчиться?

— Вибори — це не тільки продукт обуреного і кипучого суспільного розуму, але й ще результат депутатської совісті — або безсовісності. Тому якби в парламенті знайшлась критична маса людей із совістю, вони б мали сказати: ця каденція не вийшла, цей парламент не працював, не працює і не запрацює. Потім відкрити парламентські вікна, вистромитись по пояс, поклонитись людям, що стоять перед парламентом, вибачитись через нездійснені надії, забрати свої папери, вийти з будинку і більш не повертатись.

У мене, як у романтика, ще лишилися надії з таким позитивним кінцем. І ті люди, які так вчинять, залишаться в парламенті, в його дешевому буфеті, в комфортних парламентських кабінах, будуть викреслені з політики назавжди.

- Чи можуть парламентські вибори пройти разом з президентськими?

— Десять-п׳ятнадцять відсотків я даю на те, що парламент буде самостійно розпущено прямо зараз, і сімдесят — на те, що його буде розпущено за будь-якого президента.

- Виборча кампанія фактично у розпалі. Яку роль гратиме зовнішній фактор цього разу? Ми знаємо, що в попередній люди вибирали між Росією та Америкою. Наскільки Україна сьогодні цікава для Росії, Америки та Європи?

— Все було трохи інакше. Я один з перших кинув фразу, яку багато разів повторювали, — про те, що діє революція мільйонерів проти мільярдерів. На минулих виборах боролась Росія з Америкою, а заможні люди, яким здались надто низькими планки їхніх можливостей і надто низькою стеля їх фінансового розвитку, з людьми, у яких була безмежна стеля і безмежні можливості збагачення. Скоріш, так проходив головний водорозділ. Зовнішній фактор на минулих виборах був істотний, але внутрішній все-таки домінував.

А на цих виборах внутрішній фактор буде ще сильніший, ніж будь-який зовнішній. Росія вирішила грати на цих виборах у західну модель — підтримувати того, хто переможе, а не того, хто збирається перемогти, аби вкотре не знеславитись; Заходу зараз не до України, бо зайнятий внутрішніми проблемами — наслідками кризи.

І, можливо, вперше, завдяки кризі, ми в доброму сенсі надані самі собі, і не буде якогось брутального впливу на нашу внутрішню політику ззовні. Тому надії лише на внутрішні ресурси, внутрішню силу та внутрішню інтригу. Ну і, звісно, на нові ідеї. Автовиробник Генрі Форд поговорював: «Політика, як і автомобіль, без пального може рухатись тільки вниз». А пальним у політиці є насамперед нові ідеї.